Пригадуєте, як у дитинстві ви навідувалися до дитячої лікарні, де на стінах пошарпаних кабінетів висіли милі зображення щасливих тваринок і усміхнені лікарі переконували що це все звична справа і нічого вам боліти не буде? Ті самі відвідини, коли спершу здається, що все так гарно й мило, вас оточують прекрасні люди і загалом так радісно, що аж хочеться сміятися, а потім стається бо-бо, яке хоч і несе вам користь — довіку лишає по собі слід. Так ось це похід на «Барбі» і я залишився від нього у приємному захваті.

Тема коней не розкрита

За концепцією «Барбі», поруч з нашим світом існує Барбіленд — місце де Барбі та Кени (і їхній друг Алан) щодня проживають найкращий день Барбі. Усі вони це уособлення створених Mattel ляльок, якими десь там у сірому реальному світі бавляться дівчата. І все б нічого, та ось одна з Барбі починає «нормальнішати»: задумується про смерть, форма її стоп прагне до прямої, а в її житті зʼявляється целюліт. Так як два світи повʼязані і все це їй явно навіяла власниця з реального, вона рушає на її пошуки, аби позбавити себе цього тягаря. Ну а Кен, не в змозі залишити кохану, напрошується в мандрівку за компанію.

І ось тут історія починає буквально нестися. З перших митей у реальному світі Барбі моментально перетворюється в сексуалізований обʼєкт на роликах, потерпаючи від небажаної надмірної уваги та похабних жартиків. Тоді як Кен, який у Барбіленді грав фонову роль, навпаки починає відчувати власну важливість просто за фактом своєї чоловічості. Якоїсь миті він ще й відкриває для себе патріархат та коней і тоді гальма геть губляться. Звісно, усе це відбувається, поки Барбі принижують, засмучують та на завершення навіть намагаються запакувати до коробки, щоб відправити додому. Куди між тим уже повернувся Кен з «благою вістю» та почав будувати новий мачосоціальний стрій. Який, втім, був потрібен лиш аби стати помітнішим для Барбі.

Знаєш, коли я дізнався що патріархат ніяк не повʼязаний з конями, то мені перестало бути цікаво.

«Барбі» це історія про пошук самоідентифікації, яка усіма силами намагається донести нам, що першочергова проблема в нас і нашому нерозумінні ким ми хочемо бути. Фільм активно акцентує увагу на проблемах статевої нерівності, висміюючи стереотипні для обох статей поведінку, образи і те, як продукти масмаркету працюють з ними. Це сміливе висловлювання про вади нашого суспільства, яке, ховаючись під гучним брендом, примудряється висміяти його, компанію що його створила і не спроможних віднайти власне я нас. І що найкраще, більшу частину фільму я був переконаний, що це ніщо інше як висміювання типової чоловічої мудакуватості. Та це лиш прикриття, яке слугує основою для більшості тутешніх жартів і до останнього ховає головну ідею. Яку, і це на мою думку найдивовижніше рішення сценаристів, промовляє сама Барбі, але по відношенню до Кена.

Щоб стати людиною мені не потрібно дозволу чи навіть бажання, достатньо відчути це у собі.

Іграшкова матриця

З гумором у «Барбі» все на якомусь позаземному рівні. Ця команда мало того, що зробила вдалий омаж на «Матрицю» з певне найкращим з бачених мною жартів довкола Birkenstock, так ще й завчасно вимкнувши гальма смачно проїхалася по всій понад півстолітній історії бренду Barbie. Звісно, найкраще запамʼяталися численні шпичаки в бік чоловіків.

Як от груба іронія на тему того, що іграшки для дівчат робить компанія, де в керуючому складі одні лиш чоловіки. Вони сидять, перебирають ідеї, вирішують що насправді подобається чи не подобається їхній цільовій аудиторії і, звісно, рахують можливі прибутки. Та не можуть зрозуміти чому Барбі так дивує, що серед них немає жодної жінки.

Я чоловік без жодної влади, це рахується за жінку?

Крім іншого, «Барбі» дивовижним чином заграє з вашими очікуваннями. Повірте, перегляд усіх трейлерів складе у вас хибне попереднє враження про картину. Та що вже казати, якщо навіть в останній треті автори примудряються перевернути все з ніг на голову ще раз і змусити глядача шукати щелепу десь між рядами в кінотеатрі. А які тут камео!

Кентропія зростає

Акторський склад «Барбі» приємно здивував. У спільноті якийсь час блукали обговорення, що мовляв Раян Гослінг у свої 42 уже не дуже тягне на Кена, але повірте — цей чоловік відкрив у собі бездонну криницю кенергії, якою так і плюхкотів наліво й направо. Чарувала у своєму образі й Марґо Роббі, якій вдалося вражаюче відіграти Стереотипну та Депресивну Барбі. Крім того, було приємно вряди-годи побачити на екрані Майкла Серру (Алана) та Вілла Ферела (очільника Mattel), а заразом звернути увагу на низку зірок серіалу «Сексуальна Просвіта», які теж дуже пасували тутешньому світу.

Окремий комплімент залишу команді, що відповідала за підбір треків для фільму. Їм мало того що вдалося винахідливо обійтися з найвідомішою піснею про Барбі, так вони створили найкращу кенпозицію, яка повністю виправдовує відсутність пісенного дубляжу в стрічці.

Фільм-подія

Найдивовижніше у «Барбі» те, що це не тиражне рекламне творіння, що створювалося з ціллю продати побільше ляльок. Фільм активно задіює усю багаторічну історію бренду, посилаючись на ті чи інші етапи його розвитку. Та замість рекламувати його, він відверто насміхається над численними хибами продукту і вказує на необхідність змін. Команда «Барбі» проробила колосальну роботу, щоб звернути на стрічку увагу широкого загалу перед тим, як захоплені глядачі почали розповідати про нього всім довкола. І у них вийшло, чого лиш вартують гори мемів і чарівна рожевість відвідувачів кіносеансів.

«Барбі» вдалося стати фільмом-подією. Обманюючи очікування власних глядачів, вона моментами ріже по живому, при цьому залишаючи по собі світлий слід і стає одним з найкращих прикладів соціально важливого розважального массмаркет контенту.

Що вже казати, якщо після перегляду навіть я хочу кенодостатності. І вважаю, що це прекрасно.